كتاب ماركيز-قصة مترجمة

 

( كتاب ماركيز )

ترجمة: أشرف أبو اليزيد

 

أحب شهر أكتوبر. فهناك رياح كثيرة وأمطار غزيرة في أكتوبر. غالبًا ما يكون الطقس غائمًا. لذا فحفيف الأوراق الصفراء تحت قدميك، وأوراق الشجر التي سقطت تجلب السلام والراحة لقلبك.
 
بالأمس كانت السماء عاصفة، لكنها أمطرت اليوم. بحلول المساء، وعلى الرغم من الهدوء، كانت حدة الأرض ورائحتها المبتلة لا تزال باقية في أنفاسي. في المساء، انخفضت درجة الحرارة بشكل تام، فبردتُ على الشرفة. ودخلت.
 
في غرفتي المريحة كان هناك رف كتب طويل وهائل. صعدت إليه وفكرت للحظة فيما يجب أن أفعله. لم أكن أميل إلى القراءة. رأسي يؤلمني وقلبي ينبض بسرعة. من غير المحتمل أن يساعدني كتاب وأنا على هذا الحال.
 
عندما سقطت على كرسي، تذكرت مرة أخرى أن نفيسة لم تأت بالكتاب. أخذت “مائة عام من العزلة” لماركيز قبل عشرة أيام بالضبط. منذ ذلك الحين، لم أرها.
مع مرور الوقت، زاد الصداع. تناولت دواءً وشربت أيضًا قهوة مُرّة طازجة. بعدها، بدأت أمشي ذهابًا وإيابًا في الغرفة.
 

في المنزل المقابل لي، عاشت امرأة عجوز روسية. توفيت قبل شهرين وانتقلت نفيسة وعائلتها إلى شقة المرأة الراحلة، بعد أن باع ابنها -الذي كان يعيش في الخارج – المنزل لهم. كان والد نفيسة عسكريًا، ويعمل في القطاع العسكري من المدينة، وكانت هي نفسها، إن لم أكن مخطئًا، تُدرّس اللغة الإنجليزية في المدرسة.

– هل قرأت كل هذه الكتب؟

– “تقريبًا”،  قلت بعد النظر إلى الخزانة.
– أنا أحسدك “، تابعت، أغلقت الكتاب وغادرت.
– هل ترغبين في  فنجان من القهوة؟
 
سألتها، وقفت فجأة عندما وصلت إلى عتبة الباب. – اليوم هو الطقس المناسب لتناول القهوة.
نظرت نفيسة من النافذة المفتوحة.
– “حسنًا، إذا لم يسبب لك أي مشكلة … “قالت بحيرة.
– هل تريدينها بالسكر أم بلا سكر؟
– ليكن بدون سكر.
 
من أجل القهوة، نسيت قسوتي وخجلي. تحدثت بحماس عن الكتب التي قرأتها وعن المؤلفين المفضلين لدي.   استمعت إلي باهتمام وعناية. عندما جاء دورها، تحدثت بسرور وحماسة لا تقل عن ذلك. عند الاستماع إليها، أدركت أنني مفتون بشخص نظرته للعالم تشبه نظرتي، مثل قطرتي ماء، وأنني شعرت أخيرًا بالمتعة اللطيفة التي كنت أفتقدها في حياتي لسنوات عديدة.
 
عندما غادرت، كنت وحدي مرة أخرى مع كتبي. كما كنت دائما. كنت مخطئًا جدًا، حيث كنت أتوقع أن قلبي، الذي اعتاد على الشعور بالوحدة، سيبدأ مرة أخرى في التجول بهدوء في أركانه المهجورة. للمرة الأولى، شعرت بالوحدة العميقة، وشعرت بطغيان هذا الشعور المظلم في أربعة جدران.
 
عندما غادرتُ المنزل في اليوم التالي، قابلت نفيسة مصادفة في الشارع. كانت أختها معها في طريقها إلى المدرسة. كالعادة، استقبلتها، لكننا مشينا بصمت إلى محطة الحافلات. أردت التحدث، لكن بعد ذلك فكرت في الأمر. ربما شعرت بالحرج، مرة أخرى، بسبب الناس من حولي.
 
في محطة الحافلات، ركبتُ سيارة أجرة وركبتْ الحافلة. في الطريق تذكرت الكتاب الذي التقطته في المرة الأخيرة، ثم بدأت أتساءل عما إذا كانت ستقرأه بسرعة. في النهاية، قررت بحزم أنها ستنجح.
 
مرت أربعة أيام بدون أية أخبار. في غياب اليوم الخامس، أخرجتْ نفيسة راحة البال من روحي. في اليوم السادس، وعلى عكس طبيعتي، سقط قلبي وبدأت أشعر بالتوتر الشديد. في اليوم السابع، كعادتي وأنا أدخن من النافذة، توصلت إلى نتيجة مفادها أنه من المستحيل إنهاء قراءة هذا الكتاب لماركيز في أسبوع واحد، هذا الاستنتاج دفع بي إلى نوبات صرع.
 
بالأمس تدهورت حالتي الذهنية ولم أستطع التركيز على عملي في شركة التأمين. لم يكن لدي أي فكرة عن كيفية قراءة كتاب من 386 صفحة لفترة طويلة، وكنت أفكر فيه باستمرار. كانت الأفكار الهوسية الأخرى تحلم في رأسي. قلت لنفسي ربما لم يكن لدى نفيسة وقت لقراءة الكتاب. بعد دقيقة ظننت أنها لا تحب الكتاب ونسيت إعادته.
 
لم يكن معظم زملائي مهتمين بقراءته، باستثناء فيروزا آنفاروفنا من قسم إدارة المخاطر. كانت تبلغ من العمر خمسة وثلاثين عامًا – كانت امرأة مخلصة وذكية جدًا. خلال الاستراحة، أردت أن أسألها عن هذه الرواية التي ألفها ماركيز، الرواية التي شغلت ذهني كله.
 
– فيروزا آنفاروفنا، “قلت أثناء الدخول. – هل يمكنني أن أسألك شيئًا؟
 
في ذلك الوقت كانت تفرز أكوامًا من الأوراق على مكتبها:
– بالطبع همايون.
– كم يوما تستغرقين لقراءة كتاب من ثلاثمائة وست وثمانين صفحة؟
فكرت فيروزا آنفاروفنا قليلاً:
– يعتمد ذلك على نوع الكتاب. إذا كنت مهتمة به، فسأنهي قراءته في سبعة أيام. إذا لم يكن كذلك، فلن أقرأه حتى بعد شهر.
 
بعد ذلك بقليل، وجهت السؤال نفسه إلى أحد عملائي:
– إذا حاولت، ربما، أن أقرأها في غضون أسبوعين، “قال بعد التفكير.
 
في طريق العودة إلى المنزل، سألت سائق التاكسي السؤال ذاته:
– بصراحة، أنا لست مهتمًا بقراءة الكتب، “قال وهو يختلس النظر عبر مرآة الرؤية الخلفية.
 
عندما وصلت إلى المنزل، وقفت في الردهة، متكئا على الحائط دون الدخول. كان لهذا غرض خفي: لو رأتني نفيسة من نافذتها، لربما جاءت لتغير الكتاب. وقفت هكذا لمدة عشرين دقيقة. لكن لم يكن هناك طرق على الباب. عندما شعرت بخيبة أمل، وضعت يدي في جيب سروالي وأخرجت علبة سجائر. كانت العلبة فارغة تقريبًا. لحسن الحظ، بقيت آخر سيجارة. لقد ساعدني ذلك في تشتيت الانتباه قليلاً.
 
ذهبت إلى رف الكتب وأخذت بعض الكتب من هناك. إحداها تحتوي على مائتين وأربع وخمسين صفحة، والأخرى تحتوي على مائة وثلاثة وثمانين صفحة، والثالثة بها مائة وأربع وعشرون صفحة. تركت هذه الثالثة وأعدت الباقي على الرف. بعد أن قلبت الكتاب من البداية إلى النهاية، قررت أن أوصي به نفيسة في المرة القادمة …
 

التجول في الغرفة سرعان ما اتعب ساقي. اتكأت على ظهر الكرسي. بدأ الألم في رأسي يتلاشى بعد تناول حبة. لكن قلبي كان لا يزال ينبض بجنون. بعد أن وضعت رأسي على حافة الكرسي، أغمضت عيني للحظة. تسبح صورة نفيسة أمام عيني مرارًا وتكرارًا.
 
أدركت أن الانزعاج والعصبية والمزاج السيئ في الأيام العشرة الماضية كانت كلها نتيجة الانتظار. لقد اعتدت منذ الطفولة ألا أتوقع أي شيء، كنت أتطلع إلى مقابلتها كشيء آخر. كنت أتطلع لرؤيتها مرة أخرى، كيف ستتحدث معي وكيف سيملأ صوتها اللطيف الغرفة. لماذا أكذب على نفسي؟ بعد كل شيء، لا يهم حقًا كم من الوقت تتم فيه قراءة كتاب ماركيز.
 
عندما اعترفت بهذه الحقيقة ضحكت فجأة. كان ضحكي مليئًا بالألم والشوق والحزن. ظللت أضحك. كان صوتي يعلو ويعلو. في تلك اللحظة كان هناك طرق على الباب. في البداية، لم أنتبه. ثم حاول الطارق مرة أخرى. قبل الفتح، صححت ربطة عنقي وأدخلت أزرار قميصي. بعد ذلك، فتحت الباب. كانت نفيسة تقف على العتبة وهي تحمل كتابًا في يدها.
 
– انتهيت للتو، “قالت وهي تحاول أن تبتسم وتعرض لي الكتاب في يدها.

–جعلني ماركيز أتعرّق كثيرًا

 

(*) القاص : ” شيرزود آرتيكوف Sherzod Artikov “. أوزبكستان

شيرزود آرتيكوف Sherzod Artikov
ولد الكاتب شيرزود آرتيكوف عام 1985 في مدينة مارجيلان بأوزبكستان. تخرج في معهد فرغانة التقني Ferghana Polytechnic. تنشر أعماله بكثرة  في الصحافة الأوزبكية. يكتب بشكل أساسي القصص والمقالات. نُشر كتابه الأول “سيمفونية الخريف” في عام 2020. وآرتيكوف هو أحد الفائزين في المسابقة الأدبية الوطنية “منطقتي لؤلؤة” في النثر. نشر الكاتب قصصه في مجلات شبكات روسية وأوكرانية مثل “Camerton” و “Topos” و “Autograph”. ونُشرت قصصه في المجلة الأدبية لكازاخستان “Dactyl”، وفي جريدة “Makonim” الأمريكية، وفي المواقع الأدبية بصربيا “Petruska Nastabma”، والجبل الأسود “Nekazano” وتركيا “Dilimiz ve edebiyatimiz”.

МАРКЕСНИНГ КИТОБИ

Октябрни яхши кўраман. Унда кўпроқ шамол эсади, кўпроқ ёмғир ёғади. Ҳаво ҳам кўпинча булутли бўлади. Оёқ ости сарғимтир баргларга тўлиб, атрофдаги хазонрезги кўнгилга қандайдир сокинлик бахш этиб, тасалли беради.

Кеча шамол эсганди, бугун ёмғир ёғди. Кечга бориб у тинган бўлса-да, ердан атроф бўйлаб тарқаган ачқимтир ва нам ҳид ҳалиям димоққа урилади. Ҳарорат кечга бориб анча тушиб кетди, шунга бўлса керак равонда туравериб совқотиб кетдим ва ичкарига кирдим.

У ерда биринчи бўлиб кўзим тушган нарса узун ва катта китоб жавони бўлди. Уни олдига келиб бир лаҳза нима қилишимни билмай турдим. Шу тобда китоб ўқишга майлим йўқ эди. Бошим симиллаб оғрир, юрагим сиқиларди. Бундай вазиятда китоб ўқигандек ҳам бўлмайсан киши.
Хонадаги битта-ю битта креслога чўкарканман, охирги кунларда бўлгани каби Нафисани китоб сўраб чиқмаётгани тағин эсимга тушди. У сўнгги бор ўн кунча олдин Маркеснинг “Ёлғизликнинг юз йили” асарини ўқиш учун олганди. Шундан бери унинг дараги йўқ. 

Вақт ўтиши билан бошимдаги оғриқ кучайди. Дори ичмасам бўлмасди. Шунга ўрнимдан туриб бош оғриғига қарши дори ичдим. Кетидан янгитда ўзим дамлаган аччиқ қахвадан ҳўпладим. Шундан сўнг, хонада бўзчининг мокисидек у ёқдан бу ёққа бориб кела бошладим… 

Икки ой бурун рўпарамдаги хонадонда яшаган ўрис кампир вафот этгач, оиласи билан уникига кўчиб келишгандан бери Нафиса мендан китоб олиб ўқирди. Бу ерда кампирнинг хориждаги ўғли зудлик билан уларга уйни сотибди деган гап юрарди. Нафисанинг отаси ҳарбий бўлиб, шаҳардаги ҳарбий қисмда ишлар, ўзи адашмасам қайсидир мактабда инглиз тилидан дарс берарди. 

У шахсий кутубхонам борлигини қўшнилардан эшитган шекилли, мендан бу ҳақида ўзи ҳеч сўрамаганди. Чунки кўча-кўйда менга дуч келганида бирор нарса сўраш тугул лом-мим демас, ийманиб саломлашишдан нарига ўтмасди. Мен ҳам истиҳола қилиб уни ортиқча гапга тутмасдим. 

−Китобларингиздан ўқигани олсам бўладими?- деди у бир куни ногаҳон хонадоним олдида пайдо бўлиб.

Бошида рости ҳайрон бўлдим. Бу ерда ҳеч ким мендан китоб сўрамасди-да. Шунга қарамай уни ичкарига таклиф қилдим. 

Бунча китобларингиз кўп.

Нафиса кутубхонамни томоша қиларкан, худди ёш боладек қувониб кетди. Мен индамасдан дераза олдида лабимга сигаретимни қистирганча туравердим. Унга жавоб қайтаришни истамадим. Жавоб қайтарсам у яна саволлар беради, деб ўйладим. Сигарет чекаётганимда бировга жавоб беришга одатланмагандим. 

−Жек Лондоннинг “Мартин Иден” асарини олсам бўладими?- деди у кўп ўтмай.

Унга орқа ўгирганча сигарет тутунини ичимга тортарканман, бошимни қимирлатиб розилигимни билдирдим. Нафиса китобни олгач, менга миннатдорчилик изҳор қилди.

−Катта рахмат сизга! Уни тезда ўқиб чиқаман.

Унинг биринчи олган китоби “Мартин Иден” бўлганди. Кейин, ҳар уч ё тўрт кунда у олдимга чиқишни одат қилди. Биз айтарли кўп сухбатлашмасдик, у бир оз тортинчоқ эди ёки камгаплигимни кўриб оғиз очгани уяларди. Мени дераза олдида кўпинча индамай сигарет чекиб турганимни кўргач, у ўқиб бўлган китобини авайлаб жойига қўяр ва жавондан ўзига кераклисини олиб тезда хонадан чиқиб кетарди.
Бу
ҳолат бир неча марта шундай давом этди. Лекинсўнгги марта у олдимга чиққанида бари бошқача бўлди. Негалигини ўзим ҳам билмайман. Бу гал дераза олдида унга орқа ўгирганча сигарет чекиб турмадим. Аксинча, креслога жойлашиб ундан кўзимни узмадим. У ҳам хонага кирганиям билинмай, бир китобни қўйиб, иккинчисини олганча дарров чиқиб кетмади. Гўё китоб танлашга қийналгандек, жавонни одатдагидан узоқроқ титкилади. Чўзилиб кетган титкилашлардан сўнг, Маркеснинг “Ёлғизликнинг юз йили” китобини қўлига олди ва тик турганича, хонанинг ўртасида анча вақт уни варақлаб турди.

−Сиз кўпроқ жаҳон адабиётини ўқиркансиз-а?- дедим илк марта унга синчковлик билан тикиларканман.

Нафиса унга тикилиб ўтирганимни пайқагач, аввалига лавлагидек қизариб кетди. 

−Шундай, кўпинча жаҳон адабиётини ўқийман, -деди бироқ ўзини қўлга олиб китобни варақлашда давом этаркан.

Зимдан разм солинса, уни жозибали дейишга одам иккиланарди, боиси у сираям ўзига эътибор бермасди. Устига жудаям нозик кўринарди. Шундай бўлса-да, уни ўзини тарбияли тутиши, ҳаракатлари ва феъл-атворидаги босиқлик, кўзларида порлаб турган ҳаётга чанқоқлик ҳисси одамни ўзига жалб этмай қолмасди. 

−Бу ердаги китобларнинг ҳаммасини ўқиб чиққанмисиз?- деди у бир маҳал китобдан бошиникўтариб, мен томонга қараркан.

−Деярли ҳаммасини,- дедим жавон томонга бир зум назар солиб.

−Сизга ҳавасим келяпти,- давом этди у китобни ёпиб, қўлтиғига қистирганча кетишга тараддуд кўраркан.

−Қаҳва ичишга нима дейсиз?- дедим у бўсағага етгач, ногоҳ ўрнимдан туриб. −Айни қаҳва ичадиган ҳаво бўляпти-да.

Нафиса қия очиқ турган дераза томонга боқди.

−Майли, агар сизга малол келмаса,- деди сўнг хижолат бўлиб. 

−Сизга шакарли бўлсинми ё шакарсиз?

−Шакарсиз бўла қолсин.

Қаҳва ичиш давомида мен камгаплигимни унутдим, у тортинчоқлигини. Мен асосан, ўқиган китобларим ҳамда ўзим қадрлаган адиблар хусусида узоқ гапирдим. У мени диққатини бир ерга жамлаб, қизиқиш билан эшитди. Ўзининг навбати келгач, ўқиган китоблари хусусида мендан сира қолишмаган тарзда завқ билан гапирди. Уни тингларканман, дунёқараши ўзимники билан икки томчи сувдек ўхшаш инсон билан суҳбатлашиш инжиқ кўнглимга ёқаётганини, унга йиллар бўйи етишмаган ширин ҳаловатни йўқ жойдан топганимни тушундим. 

У чиқиб кетгач, китоблар қаршисида яна ўзим қолдим. Доимгидек ёлғиз. Ёлғизликка кўниккан юрагим бу сафар ҳам ўзининг хилват гўшаларида сайру саёҳат қилишни бошлайди, деб қаттиқ янглишдим. Биринчи марта бундай бўлмади. Илк дафъа жудаям ёлғизлигимни, тўрт девор ичидаги бу ёлғизликнинг бутун пасту-баландини кўнглимдан чуқур ўтказдим. 

Эртасига уйдан чиқарканман, кўчада Нафисага рўпара бўлдим. Унинг ёнида мактабга борадиган синглиси бор эди. Ҳар доимгидек, у билан қисқа саломлашдим, автобус бекатигача чурқ этмай, орқама-орқа кетдим. Гапиргим келди, лекин журъатим етмади. Балки атрофдаги одамлардан уялгандирман.
Бекатда мен таксига, у автобусга чиқиб кетди. Таксида кетаётганимда уни ў
қигани олган китоби ёдимга тушди. Шунда хаёлимнинг сархадларини бу сафар ҳам китобни у тезда ўқиб чиқармикин, деган ўй беармон кезиб чиқди. Охири, ўқиб чиқади деган қарорга келдим. 

Шу тариқа орадан тўрт кун ўтди. Олдинига ҳеч нарса билинмади. Бешинчи кунга бориб, Нафисани китобни алмаштиргани чиқмаётгани кутилмаганда руҳимдаги осойишталикни сиқиб чиқариб, унда тийиқсиз безовталикни юзага келтирди. Олтинчи куни табиатимга зид равишда юрагим сиқилиб, ростакамига асабийлашишни бошладим. Еттинчи куни одатимга кўра дераза олдида сигарет чекиб турарканман, Маркеснинг ўша китобини бир ҳафтада ўқиб тугатмаслик мумкин эмас, деган хулосага келдим ва шу хулоса тутоқиб кетишимга сабаб бўлди. 

Кеча руҳиятимдаги ҳолат янаям ёмонлашди. Суғурта ташкилотидаги иш жойимда шу туфайли рисоладагидек ишлай олмадим. Уч юз саксон олти бетдан иборат бўлган китобни бунчалик узоқ ўқилиши сира тасаввуримга сиғмай, нуқул шу ҳақида ўйладим. Турли хил саволлар ҳам миямда ғужғон ўйнади. Балки, Нафисанинг вақти бўлмагандир китоб ўқишга, дедим қўлим ишга бормай. Ҳеч қанча вақт ўтмай шунчаки китоб унга ёқмаган, шунга токчасида чанг босиб ётибди, менга қайтариш эсидан чиққан холос, деган ўй шууримни қамраб олди. 

Иш жойимдагиларнинг кўпи китоб ўқишга қизиқмас, фақат “Рисклар ва хатарлар” бўлимидаги Феруза опа онда-сонда китоб ўқиб турарди. У ўттиз беш ёшлар атрофидаги, самимий ва жудаям зиёли аёл эди. Танаффус пайтида ундан бутун ўй-фикримни эгаллаб олган Маркеснинг мазкур китоби хусусида сўраб-суриштирмоқчи бўлдим.

−Феруза опа,- дедим олдига кириб.- Сиздан битта нарса сўрасам бўладими?

Феруза опа столи устидаги бир уюм қоғозларни тартибга келтираётганди.

−Майли, Ҳумоюн,- деди у ишидан бошини кўтариб.

−Ҳажми уч юз саксон олти бет бўлган китобни сиз неча кунда ўқиб чиққан бўлардингиз?

Феруза опа бир оз ўйланиб турди-да:

−Бу қандай китоблигига боғлиқ. Агар у мени қизиқтирса, етти кунда уни ўқиб тугатаман. Агар қизиқтирмаса, бир ойда ҳам ўқиб тугата олмайман,- деди.

Иш давомида худди шу савол билан ўзимга яқин бўлиб қолган мижозлардан бирига ҳам мурожаат қилдим.

−Хафсала қилсам икки ҳафтада ўқиб чиқсам керак,- деди у озгина ўйланиб туриб.

Иш вақти тугаб, уйга қайтаётганимда бу саволни такси ҳайдовчисига берганим барчасидан ўтиб тушди.

−Очиғи, китоб ўқишга қизиқмайман,- деди у орқа ўриндиқни кўрсатиб турувчи ойнадан менгакулиб қараб.

Уйга келгач, ичкарига кирмай деворга суянганча йўлакда турдим. Бу туришимдан Нафиса келганимни деразадан кўрган бўлса, эҳтимол китобни алмаштиргани чиқар, деган мақсад бор эди. Йигирма дақиқагача чўзилди бундай туришим. Аммо эшик тақилламади. Бундан кайфиятим тушиб, шимимнинг чўнтагини кавладим. У ердан сигарет қутисини олдим. Қути деярли бўм-бўш эди. Ичида бахтимга бир дона сигарет қолган экан. Уни лабимга қистириб, бурнимнинг тагида гугурт чақдим. Сигаретни тутатганимча, китоб жавонининг олдига келдим. У ердан бир нечта китобларни қўлимга олдим. Уларнинг бири икки юз эллик тўрт, иккинчиси бир юз саксон уч, учинчиси бир юз йигирма тўрт бетдан иборат эди. Шу учинчисини қолдириб, қолганларини қайтариб жавонга солиб қўйдим. Китобни пича қўлимда ушлаб, эринмай бошидан охиригача варақлаб чиқдим. Нафиса чиққудек бўлса, ўқигани энди шуни тавсия қилсаммикин, деган фикрга хам бордим. 

Хонада у ёқдан бу ёққа юравериш кўп ўтмай оёғимни чарчатди. Яна креслога чўкдим. Дори ичганимга бошимдаги оғриқ қолишни бошлади. Лекин юрагим хамон сиқиларди. Креслонинг четига бошимни қўйиб, бир зумга кўзларимни юмдим. Кўз олдимдан Нафиса, унинг ташқи кўриниши ва феъл-атвори бирма-бир ўтди. Шунда ўн кун ичидаги безовталик, асабийлашиш, руҳиятимнинг ёмонлашиши – барчаси уни кутаётганимнинг ҳосиласи эканлигини ҳис қилдим. Ҳеч кимдан ҳеч нарса кутмасликка ўрганган камина мана неча кунки уни кутиб яшаётгандим. Уни яна олдимга чиқишини, бу ерда менга бир оғиз гапиришини, ёқимли овози шу хона бўйлаб қисқа вақтга бўлсин таралишини интиқлик билан кутаётгандим. Дарҳақиқат, шундай. Ёлғон гапириб нима қилдим: Маркеснинг китобини қанча вақтда ўқилишини аслида мен учун аҳамияти йўқ эди.

Бу хақиқатни тан олгач, бирдан қаҳ-қаҳ уриб кулиб юбордим. Кулгумда алам, соғинч, хижрон ўз ифодасини топганди. Тинмай кулардим. Борган сари баландроқ ва бетизгин. Шу пайт эшик тақиллагандек бўлди. Аввалига эътибор бермадим. Тағин тақиллади. Уни бориб очишдан олдин ҳалигача алмаштирилмаган устимдаги иш кийимимни тартибга келтирдим: бўйнимда қийшайиб турган бўйинбоғимни тўғриладим, кўйлагимнинг осилиб ётган тугмаларини қададим. Кейин, эшикни очдим. Остонада қўлига китоб ушлаганча Нафиса турарди. 

−Қийинчилик билан ўқиб тугатдим,- деди у қўлидаги китобни менга кўрсатаркан жилмайишга ҳаракат қилиб.- Маркес мени роса тер тўкишга мажбур қилди...

2019 йил, о

اترك تعليقاً

لن يتم نشر عنوان بريدك الإلكتروني. الحقول الإلزامية مشار إليها بـ *